УКРАÏНО МОЯ



Категории Андрiй Малишко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Запалали огнi за долиною синьою неба, Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти. Украïно моя, менi в свiтi нiчого не треба, Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти. Як росли ми iзмалку? Скрипiла у хатi колиска, Загасав каганець чи горiла воскова свiча, Ти нам шлях показала, який пiд зiрницями блиска, I промiння багряне подiбне було до меча. Люлi, люлi, дитино, засни, мiй синочку, нiвроку, Люлi, люлi, засни...- так спiвали синам матерi. Ми ж виходили внiч на закурену стежку широку, I сестра наша, доля, вела од зорi до зорi. Паровоз прогуде: може, з фронту вертають солдата? Мо', й житам квiтувать? На отаву позве сiножать? Повертались батьки на хвилину до рiдноï хати, Щоб навчити синiв, як гвинтiвки на бiй заряджать. Журавлi пролетiли: а може, є вiстi вiд брата Iз карпатських долин, з полинових потоптаних меж? Розкололась земля. Наставала велика розплата. За лужком-бережком багрянiли картини пожеж. То iшла революцiя в сiрiй тужавiй шинелi Iз окопiв грязьких, iз-пiд куль на ромашковий шлях. Гомонiли солдати: — Ми з'ïли доволi шрапнелi, Хай ще нiмець куштує на зритих снарядом полях. Поминули лiта. Зацвiтає Шевченкова круча, Домни плавлять метал. Поднiпров'я колише човни. Украïно моя, напливає загрозлива туча I дзюбатi шулiки з чужоï, як смерть, сторони. В них на крилах не зорi барвистi, веселi, гарячi - На пiдкриллi в них бомби i чорнi зловiснi хрести. Спостерiг я вночi: загоряються очi юначi I виходять полки на залiзнi й дубовi мости. I шулiки тi падають, полум'ям бiлим повитi, Танки, димом закутанi, трупом залiзним лягли, I трасуючих куль золотi розтiкаються нитi. Смерть за смерть ворогам! На шулiк вилiтають орли! Я в Днiпра запитаю: - Скажи менi, сивий Славуто, Ти, забомблений сталлю, свинцевого звiдав дощу? - I Днiпро заревiв: - Мною кривду стару не забуто, А новоï наруги я вiчно катам не прощу! Та й запiнився дужий, i час пригадавши Батиïв, I нiмецьких зажер в вiсiмнадцятiм лiтi, в бою. -Здрастуй, Києве любий!- I каже, всмiхнувшися, Киïв: Я чекаю на вас, я чекаю, як воïн стою. Украïно моя, далi, грозами свiжо пропахлi, Польова моя мрiйнице. Крапля у сонцi з весла. Я вiддам свою кров, свою силу i нiжнiсть до краплi, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла. То ж палають вогнi за долиною синього неба, Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти. Украïно Радянська, у свiтi нiчого не треба, Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти. Тiльки б бачить тебе у народiв привольному колi, Де завжди набиралась могуття, i слави, й снаги. Iз синами Росiï на грiзному ратному полi Стiй, як месниця вiрна! Хай падають ниць вороги! II_ _ Ти iзнов менi снишся на стежцi гiркоï розлуки Синiм лугом, ромашкою, птицею з канiвських круч. Так вiзьми ж мою кров i вiзьми моє серце у руки, Тiльки снами не муч i невипитим горем не муч. Я топтав кiлометрiв не сто, i не двiстi, й не триста, Все в похiд, у похiд, в небезпеки на правiм краю. Он зоря вечорова до мене шепоче барвиста: — _Що ж ти став, як нiмий, надивляйся на землю свою! Надивляйся на землю, де сизi орли клекотiли Iз могили високоï в димнiм безмежжi дорiг.- I лежала земля, в попелищi земля чорнотiла, Я дививсь — i нiмiв, i прощавсь, i прощатись не мiг. Я iзнов тебе вгледжу в народiв привольному колi, Де завжди набиралась могуття, i слави, й снаги. Iз синами Росiï на грiзному ратному полi Стiй, як месниця вiрна! Хай падають ниць вороги! III_ _ Знову кличу тебе, чи ти голосу не розпiзнала? Знов прошу: озовись! Молода i далека моя! Може б, вiтром я став, тiльки ж хмар налягає навала, Може б, спiвом покликать,- так де ж його взять солов'я? На днiпровськiй долинi ромашка зiв'яла побита. Тополина скрипить. Догоряє мiй батькiвський дiм I не хочу я вiтром лягати пiд кiнськi копита, Соловейком спiвати на чорному горi твоïм. Буду дихати, падать, рости й воювать до загину, Бо великий наш гнiв, бо дорога рiвнiшою є. Я вiзьму твого смутку i горя важку половину розтерзане, горде, нескорене серце моє! I пiду, як Микула, пригнусь, потемнiю вiд ношi, Висхну, спрагою битий, можливо, впаду на слiду, Але бачити буду: цвiти зацвiтають хорошi У твоïм, Украïно, зеленiм i вiчнiм саду. Тiльки бачить тебе у народiв привольному колi, Де завжди набиралась могуття, i слави, й снаги. Iз синами Росiï на грiзному ратному полi Стiй, як месниця вiрна! Хай падають ниць вороги! I_V_ _ Вставай, моя рiдна, розлуки доволi, Якi ми з тобою ще будем багатi - Веселкою в небi, барвiнком у полi, Розплатою-люттю при спаленiй хатi. Торкнусь тебе нiжно- i рук моïх дотик Забурха вогнем, i я взрю опiвночi: Дитини забитоï змучений ротик, Залiзом обпеченi очi дiвочi, Дiдiвську сльозу, закривавлену з жалю, Сорочку стару на розстрiлянiм тiлi. Простiть, якщо словом кого запечалю, Далекi моï, дорогi, помарнiлi! Свисти не свисти, проклятуща нагайко, Не бачив катюга розплати такоï: У димному полi встає Наливайко I землю стрясає страшною рукою. I тiнь його вiща в залiзнiй заковi Випростує плечi пiд хмари невмитi. Озброєнi Дiти Залiзняковi, Ми пройдем шляхами при стиглому житi. I прийдем до тебе, солдати-звитяжцi, У дружбi великiй, в братерствi святому: Сухар у торбинцi, вода у баклажцi I зустрiч сестри бiля отчого дому. Радянська Вкраïно! Розлуки доволi, Якi ми з тобою ще будем багатi - Веселкою в небi, барвiнком у полi, Розплатою-люттю при спаленiй хатi! V_ Не плачте, мамо, не треба, вже не вернути сина. Он вiн лежить пiд тином, скроня злегка в кровi. I меркне зимовий вечiр, утiха твоя єдина, А з лiсу iдуть повстанцi, закуренi в дим, живi. Чого ти журишся, батьку, що хату спалили клятi? Брата забили в пута, сивiє, бач, голова. Пожитки твоï хорошi, радостi небагатi- Усе димить в попелищi i тлiє, не дотлiва. Iржали конi в артiлi, ворота скрипiли новiï, Забрали овець i коней — кривавий слiд по травi... I меркне зимовий вечiр в далекiй сивiй завiï, А з лiсу iдуть повстанцi, закуренi в дим, живi. Он ту яблуневу гiлку, де снiгу замети бiлi, Ти сам щепив iз сусiдом, цвiти, мiй веселий дiм! Ми знаємо, знаєм, знаєм! — кричать пеньки обгорiлi Iз хати, з комори, з клунi в сльозах i в горi твоïм. Повiшених вiтер гойдає. Гармата б'є опiвночi. I тлiє все в попелищi: i радiсть, i труд, i пiт. Дивляться зорi з неба, немов замучених очi, Немов розстрiляних очi бiля кленових ворiт. Не плачте, мамо, не треба, i ви не журiться, тату, Друзi iдуть зi сходу, сурма не грає — б'є! Катiв поведуть на страту, на нашу святу розплату, I в них не вистачить кровi за грiзне горе твоє!
УКРАÏНО МОЯ